Мина Мазайло

Очередное произведение ,прочитанное по школьной программе .Мина Мазайло - одно из лучших ,что я прочитала из школьной программы в этом году .

Сюжет .Главный герой Мина Мазайло решает сменить фамилию ,но его сын - за украинизацию . На мой взгляд, сюжет  чуть-чуть затянут .

Герои. Мина Мазайло никаких эмоций не вызывал ,как и его сын Мокий. Мне хотелось  ,чтобы конфликт был более острым ,но это комедия ,поэтому юмор в первую очередь. Рина (Мокрина) Мазайло - дочка главного героя, мне она понравилась, девушка с юмором ,умная .Уля Розсохина - ее подруга ,тоже ничего .Тетя Мотя - самый интересный персонаж.

Слог .Легкий, быстро читается.

Юмор .Неплох ,но немного не мой сорт травы.

Кому рекомендую прочитать. Если хотите получить дозу смеха ,то могу порекомендовать .Эта пьеса напомнила мне  Мольєр -…

Нація не піде вже назад!

Я читала цю п´єсу, і думала про те, що якби прийшлося її перекласти, наприклад, на російську мову (та й на будь-яку іншу), я би не змогла. Вірніше переклад просто з´їв би її основний зміст. Отаке воно українське мовне питання. Або Микола Куліш так віртуозно-лінгвістично його поставив, що переклад зробив просто неможливим. Ох, зовсім не смішна ця комедія! Кумедні моменти, звичайно, трапляються, і кілька разів я навіть сміялася вголос. Але це сумний сміх, той, про який грворять - Крізь сльози…

Мина Мазайло вирішив змінити прізвище. Ну дуже воно простецьке, як на його думку, та й звучить дуже по-українськи, а цю мову він не те що не любить, а люто зневажає. Та й ще ця приставка - Мазайло-Квач. Фу, це вже занадто. То ж відтепер він буде Мазєніним. А що! Звучить!

…

Українізація у 20-х рр. ХХ ст. - тема, повз яку не міг пройти Микола Гурійович Куліш. Той час, коли батьки та діти опинялися (вже не по різні боки війни) на різних сторонах ідеологічної ситуації, породжував часом і такі ситуації, яку змалював у творі автор: батько мріє змінити прізвище, забути про своє коріння (і платить за це чималу ціну), а син щиро закоханий в усе українське, і навіть у дівчатах цінує все рідне, українське. Натомість рідня розривається між "корінням" і "красою", до суперечки долучаються також дальші родичі: дядько Тарас (із Києва) й тьотя Мотя (із Курська). Пророчі слова дядька Тараса, які справдяться уже по кількох роках і стануть долею самого автора, - це щось особливе в цьому творі. Разом зі словами тьоті Моті, які можна розібрати на цитати, вони є тим, що не дає…

Глава семьи решил изменить фамилию, но есть одна небольшая проблема в виде сына который за украинизацию. Только вот все способы уже исчерпывают себя, даже любовь. Вот только после изменения фамилии может что-то случится не совсем приятное.

Повествование быстрое и динамичное. Всё логически и продумано. Персонажи интересные и живые, но почти не заметно их развитие. Чувств и эмоций никаких не вызвало, а оставило совершенно нейтральное отношение. Слог автора легкий и быстро читается, а язык был сложноват для восприятия. Из-за множества перекрученных слов было не совсем понятно и так просто читать. Написано в виде пьесы, что упрощает намного всё. Идея очень интересная и встречается впервые. Исполнено очень хорошо и показано с юмором. Несмотря на то, что я не сильный любитель истории и всего,…

Філологічний водевіль "Мина Мазайло" цікавий вже тим, що не може бути перекладеним на жодну мову світу. Гумор у тексті стовідсотково лінгвістичний! Усім філологам присвячується. І не тільки. Адже у сатиричній трагікомедії порушуються архіважливі проблеми для суспільства, сім'ї, народу. Коли примарні переконання затьмарюють істинні цінності в житті кожної людини. Було б дуже смішно, якби від твору ще більше не хотілося плакати. "Мина Мазайло" - п'єса для українців і про українців. Щоб ми не забували, що головне не лозунги, а людяність.

Мина Мазайло, по его мнению, всю жизнь страдал только от того, что фамилия у него нескладная. Вот почему однажды он решает сменить ее, да только время выбрал неудачное, ведь за окном полным ходом идет украинизация. ⠀ Такая себе комедия с привкусом трагизма. Автор высмеивает украинский и российский шовинизм, эту вечную борьбу языков, в которой преобладают крайности. ⠀ Вроде и прошло время, но верно говорят, что история ходит кругами, ведь читая это произведение, примеряешь ее на современный лад, и одежда впору. ⠀ И вроде хочется смеяться, когда семья Мозайло решает назваться Мозениными, ведь это как Есенин, но выходит смех сквозь слезы. ⠀ Вот так и получается, что модно быть то Мозениным, то Мозайло-Квач, но почему-то редко когда тем, кем ты есть, – Мозайло. ⠀

Очень интересная пьеса. Неожиданная развязка. Очень понравились диалоги: извечный вопрос, существует ли украинская нация или нет, так и остался не разгаданным. В пьесе также есть урок, нужно следовать духу своего времени а не изобретать велосипед.

Уля. Слухай, Ринко! Невже і прізвище в загсі міняють? Рина. А ти думала де? Тільки в загсі! Прізвище, ім'я, по батькові, все життя тепер можна змінити тільки в загсі, розумієш?

Я, напевно, ніколи так не сміялася над твором з української літератури. (Хіба що над шедеврами Остапа Вишні). Я нічого не маю проти нашої літератури, але деякі твори шкільної програми мені насправді не заходять. Але тут все склалося по-іншому.

Чудовий сатиричний твір. І не дарма його називають "філологічним водевілем". Це смішно, але при тому й сумно. Можна навіть сказати, що це "сміх крізь сльози". Прямо як "Кайдашева сім'я" Івана Нечуя-Левицького.

Цей твір виявився дуже актуальним. Хоч роки панування більшовицького режиму вже давно пройшли, і українізація вже слово давно забуте, але ставлення деяких українців до…

"Мина Мазайло" – це не лише сатирична п’єса, але й особиста трагедія Миколи Куліша… Цікаво, що такою маленькою вона доносить до нас проблеми того часу: українізація, недовіра владі, відцурання від Батьківщини… Автор бачив у цьому неприємні, неправильні для справжнього українця речі, проте контраст і більшу дію комедія отримає саме через такі сатиричні та недвозначні жарти. Ми сміємося з наших героїв, які такі довірливі, дурнуваті… Здається, творчість Куліша народжена потребою суспільства у протидії, у протидії культурної еліти, яка, казати по правді, не переставала боротися. Українці тоді потребували сильних лідерів у культурному житті, адже отримати політичних навряд чи б вийшло. Проте я відхиляюся від теми. Продовжимо розмову саме про твір.

Безумовно, перше, на що звертає увагу читач…