Сад Гетсиманський

Важка книга, бо торкає одну з найбільш болючих сторінок української історії. Але не дивлячись на це, я б рекомендував прочитати її кожному дорослому українцю. Великий терор 30х років, коли совєти розстріляли сотні тисяч "ворогів народу", серед яких більшість складали цвіт української нації.

"Сад Гетсиманський" написаний Багряним вже в еміграції, в післявоєнній Німеччині. Інакше б в СРСР він вже за одну ідею роману потрапив би під серйозну статтю. Письменник сам пройшов через лещата совєтського "правосуддя" та вибрався живим, тому впевнений, що художньої вигадки тут зовсім небагато.

Це історія про те, як звичайна людина потрапляє в тюрму, бо мислить трохи інакше - не так, як хочуть совєти. Про фарс, який криється за фасадом правосуддя. Бо краще зламати ребра сотні невинним, ніж проґавити…

Иван Багряный - украинский Солженицын. Роман был опубликован на Западе в 1950 году, на 20 лет раньше, чем " Архипелаг ГУЛАГ" Солженицына и в 1963 году выдвигался на Нобелевскую премию. Очень жаль, что роман не переведен на русский язык, он очень автобиографичен. Иван Багряный дважды отбывал срок в сталинских казематах в Сибири. Во время отбывания первого срока он бежал из лагеря , был снова задержан и получил новый срок. На тему ГУЛАГа написано много мемуарной литературы, в ней в большинстве своем рассказывают о пребывании в лагерях, разбросанных по всей территории Союза. Багряный детально рассказывает о зверствах следователей НКВД совершаемых в тюрьмах в процессе выбивания " правдивых" показаний у своих подследственных. Писатель на себе испытал все все методы сталинской…

Дивно, як можна написати книгу про катування і страти і залишитися поетом романтичної героїки страждань? Івану Багряному це вдається. Книга важка емоційно, але відірватися від неї неможливо. Вона сповнена поезії. Попри картини нелюдських страждань і позамежного існування в умовах радянських катівень НКВС, книга сповнена любові до людини сильної духом, незламної і одночасно ніжної душею. Головний герой Андрій Чумак викликає повагу і симпатію, читач сповнюється сімпатією і спвчуттям до нього і з нетерпінням чекає розвитку подій.

Я завжди цінувала літературні твори, які допомагають побачити і зрозуміти якусь певну історичну епоху, якесь історичне явище. У повній його красі. Але краса буває різною. І в цьому романі та "краса" душить мозок читача своїми кулаками, тими кулаками, які роздушували бідних заключьонних. Твір читався дуже важко, по волі. Хоча написаний божественною взірцевою українською мовою (ах, як мені, буває, не вистачає її), написаний дуже атмосферно, але читається вкрай важко і болісно. Із-за своєї емпатії я на собі відчувала якусь частку отих страшенних мук головних героїв. Та і не тільки головних. Бо всіх, хто опинився в лещатах НКВД чекали невимовні муки, фізичні, психологічні, духовні. Коли читала роман, то поволі мені чомусь згадався "Большой брат" Оруела. Але НКВД, вибачте, не великий брат, а…

Вивчаючи українську літературу ще в школі, я не дуже полюбляв твори, так сказати, "вітчизняного виробника". Я все більше тяжів до Європейської літератури, тому з таким предметом як Зарубіжна література у мене було на багато краще ніж з українською. Але, коли програма дійшла до літератури ХХ століття, то я був вражений і захоплений наскільки вона не поступається Європейській. Все це почалося з "Міста" Підмогильного, а далі вже пішли Самчук, Барка, Багряний тощо. Уперше я з Багряним познайомився, коли читав його "Тигроловів" на ЗНО, тому, коли брався за "Сад Гетсиманський", то сподівався, що рівень буде не менший. І я не "прогадав", цей роман, як на мене, кращий за "Тигроловів". Він мені видався більш інтелектуальним, чи що? Однак, дуже цікавою видалась сама тематика репресій у 20-20-ті…

Роман «Сад Гетсиманський» є гімном людській гідності на межі буття і смерті, та одночасно і гнівним вироком тоталітарному сталінському режиму, який нищив мільйони людей без слідства і суду, а головне — без вини винуватих. (Вікіпедія).

Найбільше місця в книжці займає описання тюремного побуту, допитів, тортур. Тортур фізичних, моральних, психологічних. На мій погляд, головним завданням "слідчих" було все таки розтоптати людину духовно, це в найпершу чергу, змішати з брудом, домогтися, щоби людина втратила гідність, переступила через себе. Щоб людина зреклася. Зреклася батьків, братів, сестер, друзів, однодумців, своєї віри, своєї ідеї. Зреклася себе самої.

"Ліпше поламати ребра ста невинним, аніж пропустити одного винного"! І ця заповідь стала девізом епохи."

Але головний герой не зрікся! Як…

Неймовірно пронизлива книга про людину, яка залишається людиною з будь-яких умов, про людину, сильну духом, пережившу найстрахітливіші тортури і все ж таки глумливо й іронічно ставлячись до ситуації в цілому.

Цей твір не має нічого зхожого з романом "Тигролови", з якого почалось моє захоплення Іваном Багряним, окрім одного моменту - сильної духом Людини. "Тигролови" - роман більш романтичний, не такий жорстокий, він більше відноситься до жанру пригод. "Сад Гетсиманський" - зовсім інша справа. Історія України в часи сталінських репресій є тяжкою, і автор так ясно змальовує той жах і становище людей:

-То ніякі не люди! То вороги народу! -Слухайте! Я дійсно можу подумати, що ви не знаєте арифметики. Один - то може бути ворог народу. Два - може бути. Сто - може бути. Тисяча - теж може бути.…

Не могу однозначно сформулировать впечатления, которые остались после прочтения. Да, однозначно я рада, что наконец-то осилила книгу, для меня она оказалась слишком уж длинной и растянутой. Но сам сюжет, можно сказать, мое открытие. Я никогда еще не читала о лагерях и репрессиях (ну, не считая одной подростковой книги), не читала так подробно и открыто. Описания тюремного быта, пыток и выбивания показаний и признаний. Все очень подробно и тщательно выписывается автором. Не могу сказать, что эта книга слезовыжимательная, Багряный, как мне кажется, не просит читателя жалеть героя, да и сам не жалеет. Он показывает нам, насколько сильна человеческая натура, он гордится поведением Андрея. Достоинством книги является и сохраненная до самого конца интрига: кто же Иуда? Вместе с главным героем…

Как не сойти с ума в застенках НКВД? И какое, оказывается, счастье, встретиться там же со своими родными братьями и сестрой! Ведь это значит лишь одно - никто из них не оказался Иудой. Автор рассказывает о "буднях" "врагов народа" в тюрьмах СССР изнутри, так как сам "прожил" такую "жизнь".