НепрОсті

В пору моего тинейджерства интернетов ещё не было (и слава босху!), а всю информацию подростки получали из дворовых баек, энциклопедий Аванта+ и писем в разнообразные редакции. Один такой гений мысли поразил меня настолько, что и сейчас, спустя некоторое количество лет, я формулу сахара не помню, а его помню. В общем, товарищ тот летом у бабушки насиловал курицу. А в журнал писал с трепетной надеждой, что он не один такой и это нормально. В редакции, насколько я помню, посоветовали перед птицей извиниться и так больше не не делать. Так вот. Прохасько, извинись перед птицами!

Мне понравилась идея, что начать роман можно вообще с любого абзаца текста. И им же и закончить. Потому что 1. это всё, что мне понравилось. И 2. смысла вы всё равно не найдёте. В целом, искать смысл в магическом…

Чем ближе к концу, тем ниже опускалась оценка. Сперва текст околдовал, ввёл в состояние, похожее на полудрёму, когда с периферии сознания наплывают странные смутные образы. Но по ходу дела очарование ушло, осталась лишь полудрёма. Но и она на последних страницах уступила место трезвому рассудку и желанию поскорее "добить" произведение.

Подумалось вот о чём - в каждом жанре есть свои мастера, ремесленники и просто халтурщики. Взять, к примеру, семейную сагу. Есть мастер Голсуорси, а есть какая-нибудь современная графоманка. Читатель вполне может получить удовольствие и от первого и от второй. Только в случае с текстом мастера он испытает катарсис, а с графоманкой просто неплохо проведёт время, как за семечками. Вот и Прохасько такой себе халтурщик в нише магического реализма. Его может…

В данном произведении есть что-то особенное, что-то выходящее за рамки, вернее не что-то, а там такого очень много. К примеру инцест, наркомания и т.п. Но есть что-то еще, что-то еле уловимое, как не странно не мистическое, а чисто людское, если посмотреть на человека как существо биологическое. Выход за рамки собственного восприятия, но не благодаря каким-то мистическим переживаниям, а развитию собственного тела, очень похоже на что-то из буддийской культуры, только на гуцульский манер.

Честно говоря, не очень понятно почему такое название у произведения, так как непосредственно о "непрОстих" информации очень мало. Больше бы подошло какое-нибудь интригующее название "Дочка-внучка", чтоб сразу показать все извращение которое читатель найдет на страницах, которое описано достаточно не…

Влучні книги стаються зі мною тоді, коли їх найбільше потребую. Так сталося і з "НепрОстими", яких я полюбила на такому рівні, що аж мило, ніжно, трепетно, сердечно, дорого, рідно й священно. ⠀ Раніше співала оди Андруховичу, тепер буду й Прохаську, бо оце його ⠀ "Анна не могла повірити, що така неправдоподібна подібність буває - вигнуті лінії повторювалися, вгиналися або вигиналися точно вслід за вигинами й вгинами, накладалися так, що дві поверхні відчували ні себе, ні другу, а з'яву третьої, такої досконало тонкої, що згиналася, прогиналася, перегиналася самостійно" ⠀ або ⠀ "сюжети не придумуються, не зникають. Вони є і є. Лиш можуть забуватися. Все, чого я навчився і запам'ятав із життя, - кілька ландшафтів, що означали радість мислення, кілька запахів, що були почуттями, кілька…

Сложно определить мое отношение к этой книге: стиль, тема — прекрасны, но вплетение в сюжет инцеста для меня все же неприемлимо. И пусть это проявление узости кругозора и невозможности воспринимать художественное произведение абстрактно, без линии любви отца сначала к дочери, а потом и к внучке книга бы только выиграла. «Лиця — найкращі сюжети, сюжети не закінчуються і не зникають. Вони можуть час від часу забуватися». Идея Украины как изолированного от всех воен государства в центре Европы — утопична, но прекрасна. Так и хочется помечтать о возможности жизни пусть и в провинциальном государстве, но лишенном тех ужасных потрясений, которые принес сюда кровавый ХХ век. «Життя настільки коротке, що час не має ніякого значення. Так чи інакше воно відбувається повністю». Автор заставляет…

До магічного реалізму в жодному разі не можна підходити буквально. Тут не так важить сюжет, скільки важать образи та світ, у якому вони живуть. Так і в цій історії: Себастьян і три його Анни існують в карпатській утопії — вигаданому місті Ялівець. Тут можна стрибати трапеціями між будинками, лікуватися джином, пити ялівцівку в панцернику старого Беди, розкидуватися каштанами і курити з растаманами, які живуть на більярдному столі в старому барі. Миті з життя героїв перетасовані, наче колода карт Таро — добре, що автор пронумерував, що за чим слідує. Та все рівно усе стає хаосом, історії кусають одна одну за хвіст, кожна з Анн є одночасно і собою, і наступною Анною, і попередньою. НепрОсті, які дали назву книзі, проносяться по дотичній, майже повз усіх цих подій — так само, як війни і…

У книжковій крамниці я дуже сильно вагалася, тримаючи у руках книгу Прохаська. Обкладинка нагадувала чимось прешу книга Рігса, а анотація обіцяла альтернативну міфологію Карпат. Книгу я таки купила і через ріка після придбання таки її прочитала.

Початок був цікавий - пара відправляється у подорож Карпатами. Тут я думала, що зараз вони будуть знайомитись з різними міфологічними істотами. Насправді ж історія нагадує карпатську версію "Сто років самотності". Тут також є ім'я яке переходить через покоління, інцест та наркотики. До того ж розповідь іде нелінійно.

Я постійно плутала трьох Анн, особливо доньку з онучкою бо їх історії схожі. Окрім того, я дуже довго не могла зрозуміти хто ж такі ці непрОсті. У цілому у книжці були моменти які мені сподобались: усі ці філософські ідеї та дивні сни,…

Джерело: https://studway.com.ua/provokativni-knigi/

В останньої з роду Анни три пари грудей. Одна нормальна, а інші – маленькі недорозвинені плями під ребрами й на животі. Пам’ятаєте, у Маркеса у «Ста роках самотності» багато Хосе Аркадіо та взаємного інцесту? Тут таке саме, тільки в українських Карпатах і з дівчатами на ім’я Анна.

Це вживання у простір між 1914 та 1951 роками. Дві світові війни на фоні курорту у Карпатах, про який знають лише «свої», який береже таємниці непрОстих. Одна із них – Анна. Або кілька послідовних Анн. Вона перероджується в дружині, дочці, внучці, стає донькою свого дідуся та кохається з батьком.

Анна живе в горах, іде на війну, помирає, тікає від воєн, виходить на дуель зі своїм чоловіком. Вона п’є джин, вкурюється з растаманами, вчиться дивитися крізь воду,…

Хто такі непрОсті? «непрості панують світом. непрості приходять, як хтось народжується або щось народжується, і придумують йому життя. оповідають сюжет. оповідь стає причиною, життя – наслідком оповіді, яку можна послухати і переповісти. життя нема без оповіді. бо оповідь є життям». Надзвичайно атмосферна книжка. Традиційно для Прохаська – про єдність людини з природою, про неможливість повноцінного існування людини поза межами розуміння цієї єдності. Так само традиційно – про Карпати. Вони постають перед нами не просто географічно-історичним явищем, а якимось міфічним Центром Європи з серцем у маленькому містечку Ялівець. Багато хто порівнює Ялівець із містом Макондо зі «Ста років самотності» Маркеса, і спільного дійсно можна знайти багато. Як і кілька поколінь жінок на ім’я Анна в…