Дві хвилини правди

Якось не можу зібратись з думками. Книга сподобалася,читалася легко,на одному диханні. Мовою просто насолоджувалася. Там такі порівняння! Сюжет не такий вже й вигадливий. Багато думок перекочовують з твору у твір і якщо читати часто цю авторку,то вони(думки) якими б не були влучними,але трішки напружують. Закінчення у стилі Роздобудько!)

Четверо людей і дорога. У всіх своя історія, а в ній - таємниця. Кожен від чогось втік, від чогось відмовився. Можна змінити власне ім'я, але не призначення. Можна створити гарну обкладинку, прагнути того, що всі хочуть і досягати цього, але не здійснити головного - тог, від чого відмовився. Містика оповила всю книжку. Напівреальність дає фантазії широке поле. Постійне поглиблення в мислення героїв, паралельне головній історії - таке собі 5 де. Кожен з них зробив свій вибір. Він такий, як став. Чи не всі? Чи не до кінця?

Ще одна чудова книжка Роздобудько з замислуватими іменами, вбивставами, надіями та містикою.

Двое коллег отправляются в командировку и встречают по пути двоих незнакомцев...Случайна ли эта встреча или все предопределено? Их всех объединяет желание изменить свою жизнь, но они не знают чего именно хотят. Как сложно заглянуть внутрь себя, понять чего ты действительно хочешь. Освободить себя - от принятых в обществе паттернов поведения, общественного мнения, НО, прежде всего, от себя самого. От себя, который не ведает внутренней свободы; который сидит в клетке условностей и "нормальных" желаний. Этих попутчиков объединяет боль, печаль и страх, живущие внутри... Точка невозврата... Крутится кинолента их жизней, уже связанных между собой. Возможны ли в этих жизнях счастье, любовь, чудеса и свобода - свобода быть собой?!

Важко зібрати думки докупи.. Цікаво - це однозначно. На одному подиху - безумовно! Сюжет закручений-перекручений, деякі деталі повторюються із книги у книгу, але у цьому і є вся Роздобудько. Про що, власне, книга? Про людей, про долю, про випадковості, про миттєвості, про закономірності, про правду. Правду сказану, вислухану, почуту. Правду, яка змінює життя. Яка виявляється занадто сильною.

- А я нічого не можу спрогнозувати! У тому то й річ!

- Ох… Я вам вірю, хоча мене вам не переконати, що це настільки необхідно. А якщо й необхідно - наскільки я розумію, то кожне вкраплення реальності триватиме не більше двох хвилин… І - заради чого?

- Часом усе вирішує мить. Покажіть з екрану підморожену пляшку у спеку - всі кинуться купувати «пепсі-колу». Вам це відомо краще за мене.