Кілька секунд щастя

Інколи дивуєшся бажанню людей робити щось "під когось".
Дивуєшся з інфантильності дорослої людини. Бо поза 20 років - це вже, погодьтеся, доросле життя.
Але найбільше я дивуюся видавництву, яке не просто захотіло це друканути, а ще й обрало якимось там шедевром року...
ЗА ЩО???
За стягнуту з нету фігню про оргазм свиней і дельфінів? За безідейність кожного рядка?
Читючи оті її "шедеври", складлося враження, що авторка - це суцільний комплекс. Такою вже вона себе предствила самовпевненою та закоханою в себе.
Як можна кричати про власну думку і якісь погляди на життя, про якісь смаки в музиці, якщо ти цитуєш Брітні Спірз?
Зрештою, те, як поп-принцесу висміяли, свідчить лише про те, що сама Ірена до сих пір таємно слухає в плеєрі щось на кшталт "Упс, ай дит ит еґєн" чи "Хіт мі бейбі уан мо тайм"...
Але особливо мене зачепив рядок про Тернопіль. оте "з села втекло, до міста не добігло". (Вибачте, будь ласка, всі жителі Хмельниччини, даний рядок буде стосуватися лише Ірени Старостіни): "І це пише про Тернопіль жителька Твердолобії???"

Дану книгу до сих пір даю читати знайомим як яскравий приклад несмаку в сучукрліті. Хоча, до сучукрліту я ОЦЕ навіть не хочу відносити.

Яке безглуздя. Прочитавши рецензію на зворотньому боці книги, очікувала щось таке іронічне колоритне ненапряжне, як у Сняданко. але куди ж там. не розумію, на кого взагалі ця книга орієнтована. цей несмак не можна давати в руки молоді. мене нудило від кожного рядка. початок ще давав якусь надію на веселе читання, але чим далі... скільки ж було років самій Ірені, коли вона писала свій "шедевр". у 20 років мислити такими категоріями вже якось не пасує. загалом, нічого цінного в цій книзі не знайшла. і за що тільки вручили нагороду "Молодіжний міський роман"? за згадки про лесбійську любов, самогубства і героїв, які безвилазно сидять в Інтернеті? ні, я проти такої молоді!