Пів’яблука

Після прочитання такої книги неодмінно стаєш оптимістом, віриш у краще і відчуваєш легкий сум. Кажуть, справжньої жіночої дружби не існує. Я теж не змогла пронести через роки дружні почуття до своїх товаришок. Неодмінно хтось виявляється занадто балакучим. надміру розкутим, нав‘язливим, хтось когось переростає. Авторка переконує, що дружба є. Вона знайомить нас із чотирма своїми героїнями, які багато в чому реалізувалися, загалом задоволені тим, що мають, проте час від часу зупиняються й запитують себе: "Хто зі мною?", "Де я?", "Чого хочу?". У них є прагнення, нереалізовані мрії, вони близькі нам, пересічним жінкам, своєю миттєвою невпевненістю, сумнівами, бажанням бути коханими й кохати. Зміни у своєму житті Луїза, Магда, Ірина та Галина пов’язують із дією магічного предмету, але мені…

Книжка просто ніяка. Коли читала,не покидало відчуття,що читаю Оксану Робськи галицького розливу. Чотири подруги,чотири тьотки з претензією на гламур...смішно.Особливо смішно було читати епізод,де вони збирались на секонд-хенд,одягались,щоб їх не впізнали.Так і хотілось крикнути:та всім пофіг на вас. А мову написання я взагалі коментувати не хочу.Хоч людина,яка проацює редакторкою в газеті могла б показати клас.Але немає чому дивуватись,хотіти читати книжку про гламур високим слогом було б дуже дивно. Єдине тішило ,що даний "шедевр" мав тільки 236 стр.Я вкотре пошкодувала паперу і дерев....

Мені просто не сподобалося. Якось так...ніяк. Здається, книга мала б бути спокійною, ніжною, зігрівати...А в мене було одне бажання - швидко догортати сторінки та покласти на полицю. Можливо, я не готова поки за жіночої сучасної прози?

Вторая книга этого автора, которую я прочитала. И она оказалась хуже. Почему-то меня абсолютно не зацепила эта повесть, хотя она достаточно емкая и короткая. Героини не впечатлили, кажется, в "Боре" персонажи были ярче и насыщеннее. Язык написания нравится, мягко идет) а может это просто моя любовь к украинскому, поэтому все, что на нем написано кажется очень теплым и певучим.

Почну з плюсів. Перше - вона багата на хороші цитати. Друге - сподобалась кінцівка. Мінуси (їх, на жаль, значно більше). Сюжет надто "розмитий" і книга починає бути цікавою лише після двох третин усіх сторінок. Півкниги я читала, ледве не засинаючи від нудьги над кожною главою. Не подобається взагалі задум - таке враження, що авторка викрала ідею в Енн Брешерс, автора серії книг «Союз „Волшебные штаны“» (за цим романом є фільми "Джинси-талісман 1,2"). Так само, 4 подруги, чарівна річ (цього разу дерев'яне яблуко), здійснення бажань. Це мене й розчарувало. Ну таке... Може, старшим жіночкам сподобається така книга, але мене вона не вразила.

Подруги Магда, Галина, Луїза та Ірина проживають у чудовому українському місті Львові. Ім по 45. Вони абсолютно різні, у кожної свої проблеми, інтереси, бачення, але ці відмінності не зіпсували багаторічної дружби. "Фіали щосереди" - саме так називають жінки свої дівич-вечори. Одного разу подруги купили на барахолці дивний сувенір - дерев'яне яблуко. Першим воно потрапило до рук Магди і найлоговніше бажання жінки збулось навіть у подвійному розмірі. Подруг це здивувало і кожна брала яблуко по черзі. Як на диво, бажання та плани справді здійснювались. Що це, чудо чи сила бажання? Невідомо. Дуже цікава книга, яка спонукає вірити в здійснення мрій, реалізацію планів та в справжню дружбу.

Окончательно поняв, что Генри Миллера я отказываюсь читать я решила методом "тыка" выбрать какую-то легкую, необязывающую книгу и мне в руки попала эта. И это было огромным подарком судьбы. Ведь только уехав из любимого города, я ужасно скучала по всей этой львовской атмосфере, которую невозможно передать словами и картинками, ее нужно чувствовать. Причем у каждого это абсолютно свои чувства и эмоции. И книга Галины Вдовиченко продолжила мои неспешные прогулки, или "шпацеры" :) Львовом, в компании четырех панянок-львовянок: Галины, Магды, Луизы и Ирины. Абсолютно разные героини в книге объединены настоящей женской дружбой и взаимоподдержкой. Хоть и модели вИдения семьи и жизни у них, как и полагается, диаметрально противоположные. У каждой свои страхи, переживания, надежды и…

Історія чотирьох подруг зі Львова, від якої реально неможливо відірватися. Хоч це далеко не перша прочитана мною книжка Вдовиченко (до цього вже були "Бора" і "Купальниця", але улюблена. Спробую описати асоціацією, як я роблю останнім часом досить часто:

П - Прагнення І - Інтерес В - Відновлення

Я - Яскравіть Б - Блиск Л - Ласкавість У - Усмішка К - Краса А - Антидепресант

Щось таке. Коротше кажучи, раджу читати.

Как приятно было в новогодние каникулы окунутся в атмосферу родного города. В воздухе как будто витал аромат кофе, кисло-сладких яблок, а сама я находилась где-то на веранде старинного деревянного дома, в кресле-качалке, на ногах лежал мягкий, теплый плед. И я путешествовала, как часто это делаю во сне, по узким, таким старинным улочкам Львова. Листая страницы, я вспоминала прогулки уже со своими подругами, по той же Хуторовке, посиделки в уютных львовских кафешках, набеги по секонд-хендам))) И как-будто книга не о тех Гале, Ирине, Луизе и Магде, а обо мне и моих подругах. Хотя не так и много лет мне, и не столько приключений в жизне еще было, но на страницах этой книги я нашла именно то что нужно было мне в данный момент... родной язык, дух города, аромат кофе...и на несколько часов я…