Добло і зло

Еще одна книга Карпы (а клепает она их со скоростью ветра, хехе), которая кстати понравилась мне больше других - может быть своей (кажущейся?) автобиографичностью - про детство в Яремче читать было куда как забавно, впрочем про приключения с тьолками тоже. Хотя какой всё таки треш, страшно подумать. Мой мозг в отпуске :)

Пам*ятаю, як колись вперше взяла до рук книгу Ірени Карпи, але не пам*ятаю, яка саме книга то була... Пригадую, що найбільше мені там сподобалося - початок: "Богдан. Бо чому звжди роман?"
Оце і все. Далі то були якісь набори літер, дял мене без якого-небудь мінімального змісту...
Цю книгу взяла почитати з нудьги. + була на презентації цього твору на Форумі Видавців.
Скажу так: я здивована, бо мені сподобалося. Перша частина - де про дитинство. Сподобалася)
Решта - пафосне життя, суцільний треш, якісь надумані романи і уявні товариші. Ні, то не для моїх очей і мого мозку.

а мне даже понравилась.
несмотря на то, что литературным языком и каким-либо смыслом даже не пахнет.
просто для отдыха, просто для посмеяться над забавными историями из жизни главной героини.

Перший розділ про дитинство ще можно читати (згадуєш якісь моменти зі свого дитинства). Друга ж частина - це просто жах, ледь дочитала. Карпа пише про те як вона дуріє з подругами і "зустрічається" з різними мужиками. Читати було не дуже приємно і нудно. Назва сама описує книгу: Добло - вона в дитинстві, зло - у дорослому віці.

Вперше читав Ірену Карпу. І сторінки десь до п'ятидесятої книжка мені справді подобалась! Але потім філософські погляди дівчинки-небидла з комплексом прєвасходства стали нереально зайо... заважати (от!). Провокації, що не строчка по тексту, можливо, це й справа смаку, але мені особисто не подобається, коли мене що не строчки провокують. Тобто разводять, якщо Карпинським лексіконом. Щодо змістовності даного "літературного творіння", так це окремий пункт, у якому без цитування не обійтись. Наприклад, ось одна із глав. Повністю!

ВАЖЛИВА НОВИНА ДНЯ

Медвідь, попиваючи чай зі шматками фейхоа і цедринками:
- Блядь, поймала лімончік. Патом пасматрєла на тєбя, атвлєклась і виплюнула. Тєпєрь єво апять лавіть.
Зловила, полегшено зітхнула, відкинулася на спинку Дарт Вейдера і похвалила себе: "Хух. Лідєр".

Але траплялись час від часу і такі чудові фразочки. За них - плюсік.
"Привези мені щось з іншого міста! - попрохала вагітна дружина нашого звукорежисера, коли ми поїхали в тур. - Але цукор з поїзда більше не рахується!"

Але ж загалом на зустріч із Вічністю у книжки шансів ніяких. Думаю: видаляти тепер мп3 "Фактично самих" з ком'ютера, чи хай ще полежать?