Московiада

Це перша прочитана мною книга Андруховича. Ще ознайомившись з описом знала, що тут будуть сюрреалістичні нотки і все не потрібно сприймати надто прямо. Прочитала під час війни в Україні. Рядки так і віяли маніакальним СРСР, який намагається загарбати все.

Постмодерніський, сюріалістичний та повністю суб'єктивний роман. Написаний Ю. Андруховичем з лютого по квітень 1992 року. Автор таким чином зрефлексував на розпад Радянського Союзу. Тим не менш, роман актуальний сьогодні та буде актуальним через 30ть років. Пророчий.

Історія одного дня українського студента в Москві, на зламі краху соціалізму, як шляху до комунізму і початку становлення блотної демократії.

У нього є важливі справи, які він повинен вирішити протягом дня. Але пригоди починаються з ранкового душу в гуртожитку...По троху роман з пиятико - пригодницького перетворюється на якийсь трилер. Роман набирає темп. Темп оркестру наростав. Це було якесь суцільне «алегро нон мольто», «престо фуріозо» чи щось подібне. «Сашко» вже не встигав за музичними фразами, рубаними й рішучими. Тож…

- Вот тебе «Московиада». - Ага, спасибо. - Стой. Ты куда? - Читать пошёл; а потом писать буду! - Тогда вот тебе два стакана, аспирин, нож, пинцет, скальпель, микроскоп… - Зачем мне всё это?! - Тема деликатная-с… Вот так вот, недолго думая, собрались мы (я и весь мой богатый внутренний мир) и решили выпить. Решить-то дело не большое – решение это всегда в воздухе висит, обитает, витает, летает и дурманит. Что бы ты не делал, это желание нагнетает, довлеет над тобой, неуловимым ощущением оно покалывает тебя и щекочет, и ощущаешь чего-то, но порой понять не можешь. Даже когда ты уже пьёшь. Так вот… дело это витало в воздухе и мы за него ухватились, или – оно за нас, тут зависит откуда посмотреть, и как посмотреть, то бишь через какую именно призму на это глянуть, а может вообще не…

Читати так само важко, як "Бомжа". Безрадісна "картінюшечка" ( як казала моя колишня колежанка). Але "Бомж" написаний нещодавно, а цей твір- досить давно. І багато чого з того вжє відбулося та відбувається... Мова чудова. Серце крається, що деякі слова вже забуті ( але обов,язково- до словника!). Хоч нас у творі відокремлено ( де-кого зі Сходу ), але хочеться вірити на краще.

Потрібно одразу усвідомлювати, що маєш справу з постмодернізмом і не намагатись раціоналізувати чи узгодити написане із власним досвідом. Такі потуги обов'язково закінчаться когнітивним дисонансом. Але якщо підійти до книги з грайливим настрОєм, бути готовим виявити гнучкість розуму і сприйняття - вона обов'язково віддячить. Андрухович заплутує, викручує шлях героя, головний тут не пункт призначення, а шлях. Чим далі герой рухається, тим більше втрачається зв'язок із раціональним світом, натомість постає інше - підсвідоме, інтуїтивне. Але не потрібно думати, що твір потопає у глибокій філософії, чи перегружений карнавальністю (як "Переверзія"). Ні, "Московіада" залишається дотепною і динамічною від початку і до кінця, її можна читати як легковажну сатиру, можна ж шукати серйозні…

К таким книгам нужно готовится, их нельзя читать просто, взяв из полки. Виновным в моей нелюбви к Андруховичу считаю преподавательницу литературы в университете, подача этой книги - её огромный промах как преподавателя. Нельзя не отрываясь читать произведение, толком не понимая смысл и манеру изложенного текста, а потом за 40 минут попытаться всем объяснить что, зачем и почему! А в это время пресытившись набором дивных фраз и тем, большей части аудитории больше уж не хочется возвращаться к истории студента. Возможно, когда нибудь, собрав всю смелость в свои руки и изучив мотивы и привычки автора, я всё же перечитаю это высоко оцененное произведение. Но! только после предисловия к подобным стилям и со свежей головой. Плохих книг ведь не бывает! Бывает те то время и не те мысли в голове.

Начиталася хвалебних од цьому твору,а сама сказати не маю чого. Якось творчість сім'ї Андруховичів не знайшла відклику у моєму серці. Твір мені не сподобався категорично. Брудно,темно,оповито мороком. Ніби кітч,ніби бурлеск,ніби правда, а читати неприємно. Ні манера викладення твору,анів сам герой мені не припали до смаку.То ж хай вибачать мене прихильники цього автора,але я певно,його більше не читатиму. Або ростиму ще до його інтелектуального рівня,бо поки ми на різних щаблях

Одразу хочу застерегти, що у рецензії спинюся лише на кількох основних, на мою думку, моментах. Так би мовити, рефлексії з приводу. Повних рецензій вистачає і від літературознавців, і від читачів.

Вже із самої обкладинки роману читач зустрічається із двома ключовими його складовими - інтертекстуальністю і гротеском. Сама назва "Московіада" недвозначно натякає на поему Гомера, епічну оповідь про Троянську війну. Власне, у романі Андруховича також маємо епічну оповідь, але про життя у білокам’яній. З інтертекстом у романі маємо справу чи не у всіх його проявах і чи не накожній сторінці: цитати із їх різновидами (прямими і непрямими, епіграфами, цитатами-іменами), алюзіями, ремінісценціями тощо. Але якщо відсилання до Ф.Г. Лорки виглядають цілком доречно, то цитація з "Андруховича", за…

Ужасный ужас, не советую никому. Не дочитала до конца, но сил, читать такую ужасную грязь и пошлость, у меня нет.