Душа ребенка. Клейн и Вагнер. Последнее лето Клингзора

Это мое знакомство с Гессе. И оно прошло прекрасно! Я сознательно не бралась за "Игру в бисер" или "Степного волка" - хотелось начать с чего-то менее известного. В книге три повести. "Душа ребенка", как справедливо замечено в предисловии, напоминает местами Толстого - скажем, то же "Отрочество". "Клейн и Вагнер" впечатлила меня куда меньше. С одной стороны, ассоциативно всплыли в памяти горячо любимые Достоевский и Набоков, с другой - есть в немецкой прозе некоторая шероховатость, которая порой портит впечатление. И в полный восторг привела меня третья повесть - "Последнее лето Клингзора". Несмотря на не слишком оптимистичное название и сюжет, она буквально пропитана гедонизмом такой силы и мощи, что радость от каждого прожитого мгновения буквально брызжет со страниц книги. Прочитать ее и не оценить само счастье "Я живу!" невозможно!

Рассказы не произвели на меня того впечатления, что "Степной волк", и тем более "Игра в бисер". Хотя Гессе конечно мастерски умеет поддерживать температуру повествования, выстраивать сюжет и раскрывать характеры своих героев. Самую малость не хватило.

книга містить у собі три повісті раннього повоєнного періоду творчості Гессе, які і поетично, і змістовно перетікають одна в одну і одна з одною перегукуються.
перша — «Душа дитини» розповідає історію, схожу на знамениту байку Толстого про хлопчика і сливи. герой Гессе страждає настільки так, наскільки глибоким буває дитяче страждання, отожнюючи себе то зі смиренним аскетом, то з найгіршим зі злочинців, і тяжко переживає злочин, на який пішов, взявши з батькового кабінету інжир.
друга — «Клейн і Вагнер» ставить за мету примирення зі злочином і долею. Фридрих Клейн, герой цієї повісті, що на початку оповіді їде у потязі, полишивши дружину й дітей із краденими грошима, закінчує життя самогубством, але для нього це вже не значить: головне, як виявляє він для себе, було зважитися на цей останній крок: все інше вже неважливо.
остання повість, що й дала умовну назву всій книзі, розповідає про художника, чиє життя сповнене глибокого переживання законів природи і боротьби проти канонів, нав'язаних суспільством. Клінзгор (якого мені чомусь постійно хотілося назвати Клінгзором) найменш нещасний з них усіх: він найбільше живе, найменше мріє, на відміну від хлопчика, що уявляє, як він піднімається на ешафот, художник створює цілий світ, який мені, чесно кажучи, сподобався.
письмо Гессе від повісті до повісті міняється нерівномірно: від першої до другої перехід дається без зусиль, а от від фінального пафосу другої до казково-фантастичного третьої немає нічого, що би якось приглушило відмінність у тональностях.
перші дві просякнуті мукою і стражданням: за кожним кроком хлопчика, за кожною дією дорослого — міріади переживань, рефлескій і візій.
старий художник навчається жити навіть у слабкостях, у любові, у пиятиці, зрештою, «що потрібно старій людині, як не вісім-десять годин роботи і трохи вина ввечері». він чарівник, що що поєднує чуттєве й дію: ось він бачить, і вже так само, переживаючи, діє, пишучи етюди, картини, працюючи всім своїм життям, буденністю, безмежжям простого світу довкіл.
дуже красиво написано