Ольга Слоневская — о писателе

Предложить изменения

Страшенно  важка книга. По суті - крик душі дитини, ображеної дитини, хоча вона вже виросла і стала знаменитою. Це сповідь. Тільки не грішниці, а жертви. Таке не повинно траплятися в сучасному світі. І все ж це було. І, на жаль, існує до цих пір.

Ой, як нелегко було читати цю історію. Це такий біль, таке горе, коли мати не любить рідну дитину, коли називає ії циганчам і чужою кров'ю. А воно чіпляється за найменшу надію, будь-чим намагаючись порадувати вічно незадоволену неньку. Маленька дівчинка так прагне материнської ласки і тепла, що навіть чужу жінку ладна називати мамою, лише б та ії любила і пестила.

Чому так стається? Чому деякі горе-матері над одними дітьми тремтять і не нарадуються ними, а других відштовхують назавжди. Не можу цього зрозуміти , ненавиджу таких, вбивала би, чесно,…

В народе говорят, что: «Жизнь прожить – не поле перейти.» Какое счастье, что мне не выпала доля идти по одному и тому же полю жизни, в тот же день и час вместе с автором этой книги Ольгой Слоноьовской. Я не знаю, как бы я дошла и дошла ли вообще и кем бы я выросла и какой бы я выросла после такого перехода. Но ведь не зря говорят, что не дается крест тяжелее, чем способна вынести человеческая душа. Думается мне, что у Ольги Слоньовской должна быть душа святой, не меньше. Потому что столько страданий выпало на долю ГГ, что вынести это могла бы, и остаться при этом любящим и умеющим любить человеком, только святая. Я не понимаю, как может мать не любит, не приласкать свою старшую дочь, отдавая при этом все свое тепло младшим детям. Я не понимаю, как может мать выгнать на улицу среди зимы,…