Рецензии на книги — Мирослав Дочинець

«Господи, я прошу не чудес і не міражів, а сили кожного дня. Зроби мене уважним і допитливим, щоб у строкатості буднів вчасно зупинитися на відкриттях і досвіді, які мене схвилювали. Убережи мене від страху пропустити щось у житті. Дай мені не те, що я собі бажаю, а те, що мені дійсно необхідне. Навчи мене мистецтву маленьких кроків.»

Ота всім відома істина, що людина може витерпіти рівно стільки, скільки дає їй бог, мені ніколи не подобалась. Є у ній щось неправильне, нерівномірне. І роман «Вічник» тому підтвердження.

Андрій Ворон - старець, що переступив межу століття, фігура вигадана. Але це збірний образ українця, що багато чого пережив і бачив на своєму довгому віку. І тепер, на схилі літ, він має що сказати потомкам. Ні, він не повчає, він просто розказує історію свого життя, історію…

В какой-то момент актеры, музыканты, бизнесмены перестают быть твоими кумирами и примерами для подражания. Когда осознаёшь, что ни деньги, ни положение в обществе, ни слава не приносят душевного покоя и счастья, перестаёшь к ним стремится. И начинаешь присматриваться к людям, которые обладают совершено другими качествами.

Андрей Ворон - наш, родной, карпатский Сократ и духовный гуру в одном лице. Удивительная история жизни этого человека, его лесная робинзонада и дальнейшая жизнь лекаря и ведуна заставляет понять очень банальные истины. Что настоящее счастье - в простых вещах. Что для того, чтобы духовно и морально развиваться, нужно не убегать в Гималаи, а обратить своё пристальное внимание на мирскую суету, природу и на людей. Что нет ничего ценнее самой жизни.

Этот мудрый человек…

Готувалася до сприйняття цієї книги, як до сповіді. Чомусь заздалегідь відчувала, що це не легке читання, не одна з книжок, яка забувається по кількох днях прочитання. Ця книга - справді сповідь. Розповідь мудрої людини, яка багато про- і пережила. Не сприймала героя як людину похилого віку, бо в це поняття ми зазвичай вкладаємо певну фізичну немічність та віддаленість від життя молодих людей. А ще не замислювалася про те, хто він - реальна людина чи вигадка. Сприймала як реальну. Інакше не виходило. Ця книга - мудрість, зібрана в одному творі. Про те, як слід і не слід жити. Без повчань і поспіху. Без осуду, скарг, образ - на себе та інших. Якраз те, чого я зараз потребую. Це не про рак, який лікувати грибами. Головне тут - філософія. Але про малину з медом при високому тиску - то…

Если Вы знаете украинский, читайте. Это безоговорочный штамп «обязательно к прочтению». Не потому что книга гениальная или уникальная, а потому что это первая действительно украинская книга, которую я прочитала за долгое время. Кстати, именно поэтому я ничего не могу сказать о русском переводе. Это очень сложный текст, я бы не смогла его достойно перевести, а сам русский вариант, гуляющий по Сети, в глаза не видела, но абсолютно уверена, что это уже другая книга. Что я могу сказать о том, чего не читала? Во избежание непонимания: я пишу по-русски, потому что это мой родной язык. Но сейчас я пищу отзыв на книгу, написанную о моей родной стране. Противоречия здесь нет, не ищите. В романе намешано мёда с дегтем едва ли не в равных количествах – и это, кстати, делает книгу живой, дышащей. Я…

Цей твір не тільки про ліс, та намагання людини в ньому вижити. Це твір, на сторінках якого в мереживо оповіді влучно, та бездоганно вплетена вікова народна мудрість. І хоча "Бранець Чорного лісу" вважається повістю для дітей, її можна читати незалежно від віку. Оповідь ведеться дуже легко, події змінюються не порушуючи цілісності твору. Події теперішнього часу перемежовуються зі спогадами з минулого головного героя. Але це настільки вдало зроблено, що не виникає відчуття якоїсь розірваної картини. Ти розумієш, що спогадами героя автор намагається показати яка це людина, що вплинуло на його світобачення та хід думок. До речі, опису зовнішності головного героя в повісті немає. Так само невідомо як його звуть. Можливо, таким чином автор хоче показати, що людина не виокремлюється з частини…

Я очень люблю Карпаты. Как и во всех горах, в них есть волшебство и своя особая атмосфера, но в то же время они не пугают, а наоборот - очень уютные и даже какие-то домашние. В детстве я каждый год ездила в Карпаты в летний лагерь, и так легко было представить, что вон за тем большим валуном прячется мавка, в ледяной воде живет водяной, а когда поднимаешься на гору, то стоит лишь свернуть с дорожки, как попадёшь в волшебную страну. Эта книга - набор коротких рассказов про жителей Карпат. Рассказы совершенно не связаны между собой, но каждый пропитан вековой народной мудростью, читаешь про этих людей и просто видишь за их спинами тени предков. Простая жизнь со своими нехитрыми радостями, но очень добрая и светлая, навевает смутную ностальгию. А старые фотографии на страницах книг помогают…

Важко мені давалася ця книга. Дуже багато часу пішло на те, щоб дочитати її: читала близько 50 сторінок в день. Але це не та книга яку можна прочитати за ніч, тоді просто неможливо зрозуміти всю її суть і глибину, відчути те, що хотів донести автор. Це книга-потрясіння.«Вічник» – Книга з великої літери. Справжня якісна українська література, якісно нового рівня. Дивовижно, але ніде в книзі ви не відчуєте особистого відношення автора до подій, це – як документалістика. «Це не просто опис виняткової долі незвичайної людини. Це подарунок долі для того, хто запитує себе: «Хто я, звідки я, для чого я? І куди я йду? Це письмо допоможе віднайти себе й укріпитись у великому переході з нічого у щось» (Мирослав Дочинець). Тримаймося здорового глузду, поважаймо життя за нами предки, вони…

Старий щодня ходив у гори і знав, що гора не одна. За кожною відкривається нова й нова вершина. І коли ти піднімаєшся на якусь із них, то думай про неї, а не про другу й третю. Прийде час і до тих. А ти поки що май клопіт з одною. Бідуй з одною бідою.

Дочинець і тут не став оригінальним – книга знову про старого, що живе самітником (подалі від людського ока). Старий та його думи. Історія його життя. Хоча, цього разу події відбуваються не в Мукачево, а ближче до Прикарпаття (опис гір та полонин – дав змогу в уяві відобразити картинку).

І якось осінила мене думка, що автор не виходить зі свого «типажу» героя. Як і Мафтей, як і в “Многії літа. Благії літа” - ГГ – якісь однотипний. Живе та міркує самітником. І не дозволяє плину часу “замилити” душу. Спускається з полонини по сіль, чи інші…

Історія життя... Історія людини, яку люди зробили вигнанцем... Історія, яка запросто могла статись з кожним у роки війни. Вічник описує не тільки своє життя, пригоди, поневіряння , але і ділиться досвідом з читачем. Відкриває істини та досвід набутий протягом всього життя... і робить це настільки просто ніби це звичайні речі... У мене часто виникало питання, а не будь так, не стань би вигнанцем, став би він тим ким був, дійшов би до тих істин і як склалось би його життя... Історія читається як пригодницький роман, автор переносить нас то у минуле, то у своє сьогодення, чередуючи це життєвими мудростями... колоритна закарпатська мова робить цю розповідь особливою, така собі ізюминка автора... Час затрачений на прочитання не буде марно втраченим... побільше би таких правдивих, щирих,…

Своєї долі не збіжиш. І не сховаєшся від своєї отрути, вона й так тебе знайде.

Мирослав Дочинець… Читала вже його книги – чи «Многії літа. Благії літа», чи «Булава і серце» - в пам’яті лишилися теплі спогади про автора. Цього разу до рук потрапила «Мафтей. Книга написана сухим пером». Завжди чомусь на неї не вистачало часу, але – вона таки дочекалася! :)

Писати для мудрих – нема потреби, для дурнів – нерозумно. Отже – для себе самого, аби засмакувати розкіш творення, що містить у собі щось із дурня й мудреця. Подив до себе самого…

Перше, обкладинка зроблена доволі інтригуючи. Білий колір в поєднанні з коричневим нижче. Назва Мафтей – вироблена золотими літерами. Перед автором і назвою – етюд, замальовка обличчя. Однозначно професійна робота, так і хочеться почати читати! :)

Друге,…

Це не книга, а справжні чаклунські чари. Цілющі, але часом гіркі - як мед, як чай з гірських трав, як життя... Як отой скарб, що заховано глибоко в душі, ті незабутні карби, як той світ, до якого я, може бути, коли-небудь знайду дорогу.

Книга насичена діалектизмами і рідковживаними слівцями, причому вас не врятує навіть чотирьохсторінковий «словарик» наприкінці книги — гуглити доведеться ледь не через кожні декілька абзаців.

По сюжету це класична робінзонада, тільки в українських реаліях автор мав можливість закинути героя в ліс, а не на острів. Друга половина книги стає настільки динамічною, що особисто для мене це доказ того, що Андрій Ворон (104-річний старець) — фігура вигадана.

Очевидно, нашим людям в якийсь момент стало не вистачати таких всеохопних інструкцій щодо українського життя, і автор вчасно їх написав. Багато порад та настанов дійсно мають сенс ("Будь собою", "Все, що є природним — красиве", "Немає нічого понад людяність", "Дослухайся до свого серця"), але таку книгу все ж таки варто читати із великою…

Внимание: перевода на русский язык пока что нет. Мне хочется сказать, что от автора «Вечника» я ожидала большего, но всё не так просто. Да, Дочинец написал свою книгу по уже знакомому и оправдавшему себя шаблону: взял всемирно известный сюжет (в «Вечнике» это был «Робинзон Крузо», в романе «Криничар» - «Граф Монте-Кристо»), добавил вечных истин и даже выделил их курсивом, чтобы никто не пропустил, а в конце многое сократил до «було всяке» - и готово! Тем не менее, «Криничар» - не «Вечник», а от «Графа Монте-Кристо» взят скорее сюжет и «ждать и надеяться», чем тема мести. Тут другая история: мы – русины, с нами Бог, вот он за нас и отомстит. Вообще национальности и народности в этой книге – вопрос тонкий, даже подходить страшно. Я не уверена в исторической точности текста в плане…

Дуже тепла і добра книга. Здається, зібрані в ній дуже прості думки, всім зрозумілі. Але ж насільки вони влучні і свіжі! Ніякого негативу, тільки світло і тепло. Як від сонця. Читаєш, і здається, пливеш хмаринкою над світом, дихаєш лісовим повітрям, релаксуєш...

Мирослав Дочинець примудрився написати історико-філософську бізнес-книгу про господарство для дітей старшого шкільного віку такою яскравою мовою, що я навіть занотовувала деякі особливо виразні слова.

Надзвичайно захоплююча пригода довжиною у ціле життя - від безрідного ніщо до поважного володаря бізнесу, від байстрюча до радника бургомістра. Кілька країн, десяток ремесел, каторжанин, в'язень та раб, багатій та власник шахт, майстерень та коштовностей. І ціла філософія - чисел, праці та справедливості.

Одна з тих книг, уривки з яких треба перечитувати час від часу та знаходити нові, не почуті досі емоції. Одна з тих книг, які варто вносити до оці трішки недолугі списки "123 книжки, які ви маєте прочитати ще до того, як зрубаєте свою першу сосну". Одна з тих книг, які лягають на душу і…

КНИГА МИРОСЛАВА ДОЧИНЦЯ "КАРБИ І СКАРБИ» вийшла друком у 2015 році.

Книга, немов оклик у натовпі. Вона схожа і на випадковий погляд, і на тиху мелодію, на щось, втаємничене і до болю знайоме.

Якимось відчуттям справжності віє з її сторінок. А ще більший колорит справжності дають світлини із життя карпатців.

Тканина книги плететься із оповідань, що ілюструють життя трудівників, «правильне» життя.

Але тези ці без штучного моралізму, а яскраві та живі. А часом навіть вражаючі.

Я не критик, не науковець і не публіцист, але назвала б Мирослава Дочинця найбільш глибинним та народним з сучасних українських митців живого художнього слова.

Деталі побуту селян назбирані та вимальовані з неприхованою любов’ю та повагою.

Книга знайомить нас з цілим світом карпатської людини.

Світом реальним, предметним, та…

Це КНИГА! Настільки мудра, настільки глибока, духовна і благословенна, що коли її читаєш, відчуваєш, як на тебе опускається Божа благодать. Чесно кажучи, у мене мурашки бігли по шкірі, коли я її читала. Начебто прості думки, слова, поради, але за ними - глибинний досвід поколінь. Перечитую її, коли треба порада, коли важко на душі.

Читать эту книгу, как попить воды из чистого родника. Как вдохнуть чистый прохладный воздух. Как смотреть на облака. Ничего не навязывается, а предлагается. В таких книгах каждый раз вычитываешь то, что тебе необходимо именно СЕЙЧАС. 10 из 10.

Отже "Лис". Найбільший з творів цієї збірки. (З трьох маленьких оповідань я поки встигла прочитати лише одне) Читати було досить цікаво. Мова автора вельми сподобалась (а для мене це має значення), любов автора до Мукачева сподобалась ще більше. А от щодо сюжету і головного героя не все так однозначно. Доля Лиса, як на мене, така собі суміш з серіалу "Бригада" (який я терпіти не можу) і коронної фрази Мишлаєвського (якого я обожнюю:)) "И прослезился!" Увесь час мене не відпускала думка - а що зовсім ніяк не можна було зробити героя людиною нормальної долі і нормального виховання? Тобто такі - нормальні - герої не цікаві? Або ж тоді він не був би таким багатим і впливовим? Автор намагався донести думку, що в нас чесних, не кримінальних, бізнесменів немає? От красно дякую, без нього ми…

Чимось нагадує "Анастасію" В.Мегре. Так само виникають серйозні підозри з приводу автентичності авторського тексту. Книга написана без жодного сюжету у вигляді безперервного ряду премудрих порад і настанов з приводу харчування, режиму дня, способу життя і т.п. Подається це все досить хаотично, постійно перескакуючи з теми на тему. Настанови, які обіцяють зробити Вас здоровими і щасливими базуються, нібито, на величезному життєвому досвіді карпатського довгожителя. Але виглядає наче автор просто зібрав до купи поради з популярних нині журналів про здоров’я і видав таку компіляцію прикриваючись чужим авторитетом. Будь-який лікар Вам скаже, що журнали а-ля "Бабушка", "Дєдушка", "Пантелеймон" і т.д. часто є дуже небезпечними, оскільки не базуються на якихось медичних знаннях, а лише на…