Марк Ливин — о писателе

Предложить изменения

Історія про хлопчика Матвія із синдромом Асперґера, який втікає до лісу, шукаючи себе. А ще про рудого собаку, який став йому другом.

Нагадує мій власний спосіб втечі: закриваєш очі і подумки переносишся туди, де спокійно. Рахуєш до третього видиху, а коли відкриєш очі – можеш побачити як вітри спускаються з гір на вечірній 5 o’clock tea, а над промзоною чуєш як кричать чайки. І море у твоїй голові знаходить обсяг і звук у реальності: повз минає усе лихе і біль, ніби стерто було язиками хвиль. Метелик сідає на зап'ястя руки, приймаючи родимки за морські камінці.

Для мене це стало свого роду медитацією: уявляти себе на березі моря, де мені добре. Таке собі уявне місце сили, куди я йду, щоб відновитися. Нам усім часом важливо мати такий уявний притулок, власний край світу, де можна…

На початку книги в словах автора вказано:

Раджу почитати за одним разом. Не розривайте зв’язку з книжкою.

Я саме так і зробила. Бо інакше не можна. Взявши книгу до рук і почавши читати, я просто не змогла вже відкласти її. Історія життя. Того життя, в якому маєш хорошого друга і кохану, в якому маєш (рідного) брата, який залишався тобі чужим. Історія життя, в якому переживаєш найсильніше потрясіння і втрату. Емоції, які переповнюють, мені важко викласти на папір. Я посміхалась, читаючи про те щире, сильне, неймовірне, хвилююче, найсправжніше кохання

- про що ти мрієш зараз? - я більше не мрію, Кнопочко... у мене вже є ти.

Я хвилювалась за героїв книги, мені було їх шкода, зокрема говорю про головного героя - Марка

Знаєш, погано, коли ось так буває.. <...> Коли любиш, як я... Коли…