Олена Печорна — об авторе

Предложить изменения

Яка болюча і сумна книга про втрату. Читалася важко, не тому, що погано написана, а тому що тема страшна, від неї боліло серце, і це насправді, а не просто художній вислів. Смерть дитини - що може бути страшніше? Тільки неможливість покарати того, хто заподіяв зло твоїй кровиночці. Біль втрати такая страшна, що перехоплює подих, а спрага помсти така велика, що роздирає навпіл. І немає ніякого виходу нізвідки. Тільки пекучий відчай роздирає серце на шматки. Та щоденник загиблої донечки, яка ніби здогадувалася про близький відхід, рве душу.

Як жити, якщо її немає? Для чого бізнес? Нащо ця розкішна жінка поруч тепер, коли немає його Оксанки? Чужа, байдужа, з думками. Що він не розділяє. Тепер не розділяє. Вона може й нічого не винна, але Анатолій уже досяг свого дна, того, від якого не…

В предисловии оговаривалось, что Печорная, как автор начинающий, весьма неплоха, но ей стоит доработать свой талант и избавиться от мелодрамного пафоса. Я изначально не обратила внимания на эти слова, мало ли людей вредных бывает в этом мире, но потом... Это очень душная книга. Дело даже не в жаре, которая в каждой ж. затычка (я тут серьёзно), а в том, что нам дают окунуться в лихорадку отца, потерявшего дитя. Да, ходить улыбаться и строить после такого новые планы смогут только единицы, но его реакция, эта болезненность и прям бредни меня уже начинали сжимать за горло. Аж язык лип к нёбу, так всё это сушило. Меня раздражали и сбивали с толку извечные авторские метафоры. То жара у неё везде суётся, то ночь, то ещё что. И ты даже не сразу понимаешь о ком или о чём речь. Кто это встретил…