Генри Саттон — о писателе

Предложить изменения

Даже несчастны они одинаково. Наверное, потому что хочется всем одного и того же - быть счастливыми, а там хоть трава не расти... но счастливыми быть не получается. Наверное, именно потому что - хоть трава не расти, причем под травой можно понимать что угодно, хоть ребенка, хоть собственную личность. Неприятно - особенно потому что вполне осуществимо на практике. Даже не очень сложно. Неприятно.

Важка і навіть тягуча книга. Але є в ній щось, що змушує знову і знову продовжувати читання. Не зважаючи на те, що знаєш кінець (прибила б одного користувача за ТАКИЙ спойлер), що часом волосся стає дибки, ні від страху, від самих подій, від ледь помітних, кинутих ніби на вітер слів. Саме вони розставляють все на свої місця. Пояснюють причини, хоча скоріше лише натякають на них. Знаєте, ця книга про дітей і батьків, про те як ранять нас пусті слова, вчинки, природу яких ніхто не пояснив. Таке відчуття, ніби всередині нас є котел, в який стікається всі гористі і проблеми, часом він розкочується і виплескує, рідкою лавою, все що в ньому знаходиться. Саме це руйнує, випалює нас зсередини.

Ця книга про божевілля, яке так схоже на нормальність, яке настільки реалістичне, що знову ж стає…